У Палаці Хоткевича говорили про те, про що «голосно мовчимо»

Чому саме зараз — час для відвертих розмов

Між нами та Другою світовою війною — понад три покоління, безліч книг, фільмів і свідчень. Утім чимало досвідів досі залишаються маловідомими: у повоєнні десятиліття розповіді про війну стали полем радянської політики пам’яті й простором протистояння в Холодній війні, а відтак — викреслювались або викривлялись. Після 1991 року дослідники дізналися більше про довоєнний світ, проте увага зосереджувалась на пошуку нових наративів самоідентифікації. Організатори дискусії наголошують: сьогодні знову з’явилась нова терміновість — і вона вчить, що щирі, прямі й відверті розмови необхідні, а замовчування поглиблює суспільні розриви.

Хто говорив і про що

Учасники дискусії звернулись до питань: коли стає можлива така розмова, хто її розпочинає чи стишує, чиї голоси чутніші, а які потребують більше уваги. У рефлексіях спиралися на академічні дослідження, усноісторичні проєкти та комеморативні практики.

До розмови долучились: Інна Золотар, дослідниця та координаторка програм публічної історії Центру міської історії; Андре Усач, історик, голова громадської організації «Після тиші / After silence»; Александра Янусь, президентка фундації «Zapomniane»; Наталія Ромік, архітекторка й політологиня, авторка проєкту «Номадичний архів штетла». Модерувала зустріч Дарія Бадьор, головна редакторка журналу «Re/visions Journal».

У межах якого проєкту відбулась подія

Дискусія стала частиною публічної програми та виставки «З місця на місце: історії з розпорошених архівів» — складової проєкту «REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину». Проєкт реалізують Центр міської історії та Центр «Регіональний розвиток» Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали: Агрокомпанія розорала сіножаті на Ходорівщині, поліція розслідує. Також ми повідомляли: Курс жестової мови для працівників культури стартує у Львові 7 жовтня.